Intervention de la délégation de la République ukrainienne auprès de Georges Clemenceau,  Président de la Conférence de la Paix  demandant la reconnaissance par la conférence du nouvel Etat indépendant. Paris, 10 février 1919.

© Archives du ministère des Affaires étrangères, La Courneuve, 455QO/209, fol. 42-46.

La Conférence de la Paix et la Conférence des Ambassadeurs (CPCA) sont deux entités qui se succèdent sur une même mission, le rétablissement de l’ordre mondial après la Première Guerre mondiale. Cinquante-deux commissions spéciales sont chargées d’étudier des questions précises à caractère politique, économique, financier et militaire. Les Etats admis à la Conférence sont représentés par des délégations qui sont entendues par le Conseil, les commissions et lors de séances plénières alors que les vaincus ne sont pas conviés à la table des négociations. Après la clôture de la Conférence de la Paix, la Conférence des Ambassadeurs veille à l’exécution des Traités et juge les différends territoriaux sous l’égide de la Société des Nations. Elle remplit ce rôle activement de janvier 1920 jusqu’au milieu des années 1920 mais ne cesse officiellement d’exister qu’en 1931.

Les archives de la Conférence de la Paix puis de la Conférence des Ambassadeurs, ont été déposées au ministère des Affaires étrangères (MAE) français car ces sommets internationaux se sont déroulés, en majorité, à Paris. Elles s’organisent en 11 séries thématiques; le document présenté ici (455QO/209) appartient à la série E, règlements territoriaux qui concerne les revendications territoriales des Etats, anciens, nouveaux et aspirants, et la délimitation de leurs frontières. Trois dossiers concernent l’Ukraine, ses revendications politiques et territoriales dans un contexte de conflit militaire avec les pays voisins et de montée du nationalisme et du bolchévisme ; par ailleurs, les conséquences de ces conflits sur la population civile se retrouvent dans les nombreuses dénonciations des persécutions subies.

Le présent document est la demande déposée par la délégation mandatée par la République ukrainienne à Paris pour que la Conférence de la Paix reconnaisse la république ukrainienne comme un Etat indépendant et souverain.  En effet, à la suite de la révolution de février 1917, la République populaire ukrainienne avait été déclarée à Kiev. Restée, dans un premier temps, étroitement liée au gouvernement provisoire russe, la Rada – le Conseil central – avait ensuite, le 22 janvier 1918, déclaré l’indépendance de l’Ukraine et rompu ses liens avec la Russie qui, pour sa part, avait refusé de reconnaître l’existence du nouvel Etat. Un an après, le 22 janvier 1919, la République populaire d’Ukraine signait un acte d’union avec la République populaire d’Ukraine occidentale (constituée en novembre 1918 sur les territoires à majorité ukrainienne de la monarchie des Habsbourg). Un peu moins d’un mois après, c’est donc une délégation parlant au nom des deux Républiques populaires d’Ukraine qui adressait à la Conférence de la Paix cette demande: être reconnue comme un Etat indépendant et souverain et être admise en tant que membre de la Conférence de la paix; la délégation ukrainienne envisageait alors cette double reconnaissance comme une garantie à opposer aux forces russes et polonaises, notamment, alors en conflit militaire ouvert avec les troupes ukrainiennes. 

Переклад: 

Паризька мирна конференція та Конференція послів були двома послідовними структурами, які мали одну й ту ж місію – відновлення світового порядку після Першої світової війни. П’ятдесят дві спеціальні комісії займалися вивченням конкретних політичних, економічних, фінансових та військових питань. Держави, допущені до участі в Конференції, були представлені делегаціями, які заслуховувалися Радою, комісіями та на пленарних засіданнях, тоді як переможені держави не були запрошені до переговорного столу. Після завершення роботи Мирної конференції, контроль за виконанням договорів і вирішенням територіальних суперечок під егідою Ліги Націй перейшов до Конференції послів. Вона активно виконувала цю функцію з січня 1920 р. до середини 1920-х років, хоча офіційно припинила існування лише в 1931 р.

Архіви Паризької мирної конференції та Конференції послів були передані до Міністерства закордонних справ Франції, оскільки ці міжнародні зустрічі переважно проходили в Парижі. Вони структуровані в 11 тематичних серій; представлений тут документ (455QO/209) належить до серії Е – територіальне врегулювання, що стосується територіальних претензій держав – як вже існуючих, так і новоутворених або таких, що прагнули до державності, – а також питань визначення їхніх кордонів. Три архівні справи стосуються України, її політичних і територіальних вимог у контексті військового конфлікту з сусідніми країнами, зростання націоналізму та більшовизму. Крім того, наслідки цих конфліктів для цивільного населення простежуються в численних заявах про переслідування.

Представлений документ є офіційним зверненням делегації, уповноваженої Українською Народною Республікою, з проханням до Мирної конференції визнати Українську Народну Республіку незалежною та суверенною державою. Після Лютневої революції 1917 р. в Києві була створена Українська Центральна Рада. Спочатку вона тісно співпрацювала з Тимчасовим Урядом Росії. Однак, 22 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила незалежність Української Народної Республіки та розірвала зв’язки з Росією, яка, зі свого боку, відмовилася визнати нову державу. Через рік, 22 січня 1919 р., Українська Народна Республіка підписала Акт Злуки з Західноукраїнською Народною Республікою (утвореною в листопаді 1918 р. на територіях з українською більшістю, що належали Габсбурзькій монархії). Менш ніж через місяць делегація, яка представляла обидві, об’єднані українські республіки, звернулася до Паризької мирної конференції з проханням: визнати Україну незалежною та суверенною державою і допустити її як повноправного члена конференції. Українська делегація розглядала це подвійне визнання як гарантію протистояння російським і польським силам, які на той момент перебували у відкритому військовому конфлікті з українськими військами.