Дипломатичний еАрхів

Засновники та учасники проєкту

Проєкт «Дипломатичний еАрхів» реалізовано за ініціативою Міністра закордонних справ України Андрія Сибіги зусиллями команди проєкту і співробітників МЗС України за концепцією, розробленою головою Наукового  товариства історії дипломатії та міжнародних відносин проф. Ірини Матяш, за сприяння міжнародних партнерів –  ПРООН в Україні та фінансування Уряду Японії. 

До реалізації проєкту безпосередньо долучилися Директор департаменту публічної дипломатії та комунікацій МЗС України Вікторія Ляліна-Бойко, залучення унікальних архівних документів щодо українсько-болгарських дипломатичних відносин у 1918 – 1919 рр. забезпечили Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Болгарія Олеся Ілащук та радник Посольства України в Республіці Болгарія канд. істор. наук. Анна Тертична. 

Державні органи/організації-засновники: 

Міністерство закордонних справ України, Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин, Державна архівна служба України.

Архівні установи: 

• Галузевий державний архів МЗС України; 
• Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Центральний державний архів громадських об’єднань та Україніки; 
• Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України; 
• Центральний державний архів аудіовізуальних та електронних документів; 
• Центральний державний історичний архів України, м. Львів; 
• Центральний державний історичний архів України, м. Київ; 
• державні архіви областей України;
• Державний архів м. Києва.

Перелік архівних установ – учасників проєкту є відкритим і може доповнюватися.  

Мета проєкту

Портал має на меті створення цінного цифрового ресурсу, який висвітлює тяглість історичних традицій української дипломатії, внесок українських дипломатів у розвиток міжнародних відносин, а також показує відданість України принципам прозорості та чесності у зовнішніх відносинах.

Завдання проєкту полягає у формуванні цифрового масиву архівних документів (відкритого інформаційного порталу), який акумулює документи про розвиток української дипломатичної служби, діяльність українських дипломатичних представництв та консульських установ, іноземних представництв, акредитованих в Українській Народній Республіці/Українській Державі/УРСР/Україні, що відображають розвиток української дипломатичної служби, діяльність українських дипломатичних представництв та консульських установ, іноземних дипломатичних представництв в УНР/Українській Державі/УРСР/Україні, формування інструментів публічної дипломатії;  діяльність українських дипломатів, які доклали зусиль до її створення, зокрема тих, що залишилися в еміграції і репресованих; переговорний процес та підписання міжнародних договорів; проведення нарад дипломатів, двосторонніх і багатосторонніх консультацій і переговорів; участь української сторони в діяльності міжнародних організацій.

Документи мають заголовки і архівні легенди. Представлено документи з паперовими носіями, фото-, фоно- та відеодокументи.

Окрім формування ресурсної бази, передбачається створення переліку установ і організацій, які зберігають профільні документи, та акумулювання інформації про виявлені в зарубіжних архівах документів української дипломатичної історії.

Створення комплексного інформаційного ресурсу, присвяченого історії української дипломатичної служби та формуванню двосторонніх відносин України з зарубіжними державами, що систематично поповнюватиметься, має не лише інституційне значення, але й наукове та державне.     

З початком широкомасштабної агресії росії проти України Дипломатичний еАрхів набуває ще й значення захисту документів інституційної історії, розширення доступу до них з будь-якої країни світу. 

Дипломатичний архів: сутність поняття

У Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. поняття «дипломатичний архів» тлумачиться як сукупність документованої інформації, утвореної в діяльності відомства закордонних справ та його закордонних представництв. Це проєкти та узгоджені й підписані тексти міжнародних угод, дипломатичні та консульські звіти, інформаційно-аналітичні записки щодо політичної ситуації в країні перебування, дипломатичне листування (вербальні та особисті ноти, меморандуми, пам’ятні записки, особисті листи неофіційного характеру, заяви, комюніке), внутрішньовідомчі документи (організаційно-розпорядча документація, офіційне листування, записи бесід тощо), статусні документи (вірчі грамоти, екзекватури тощо). Цією ж конвенцією визначено правовий статус дипломатичних архівів, які є «недоторканними в будь-який час незалежно від їх місця розташування» (ст. 24), так само як і офіційне дипломатичне листування, пов’язане з виконанням дипломатичним представництвом своїх функцій (п. 2, ст. 27), та документи і кореспонденція дипломатичних агентів (п. 2, ст. 30) у сфері їхньої діяльності. 

В разі розриву дипломатичних відносин держава перебування навіть за умови збройного конфлікту зобов’язана поважати і охороняти приміщення дипломатичного представництва та дипломатичний архів, акредитуюча держава може доручити охорону приміщення дипломатичного представництва і дипломатичного архіву третій державі (ст. 45). Закордонні дипломатичні представництва впорядковують документи, що утворилися в їхній діяльності та передають на подальше зберігання відповідно до вимог, прийнятих у тій чи іншій країні. Доступ до цих документів регулюється національним законодавством та нормативними документами зовнішньополітичних відомств і архівних служб.

Дипломатичним архівом можна вважати зібранням документів офіційного походження, утворених у діяльності головного органу в системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин, який здійснює свої повноваження безпосередньо та через інші органи дипломатичної служби (закордонні дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва при міжнародних організаціях), а також інших державних органів, що займаються  формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин. 

Водночас інформацію про діяльність дипломатичних і консульських установ (українських і зарубіжних в Україні) та процес формування ключових засад зовнішньої політики держави і встановлення міждержавних відносин містять документи особового походження працівників дипломатичної і консульської служби. Документи особового походження (особисті документи, приватне листування тощо) не включав до обсягу поняття дипломатичний архів архівіст і фахівець з генеалогії Національного архіву США, перший директор Національного інституту генеалогічних досліджень у Вашингтоні  Мередіт Б. Колкет-молодший (Meredith Bright Colket, Jr.,  1912 – 1985), наголошуючи на офіційному характері дипломатичних архівів («всіх офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні дипломатичних установ»), їх доказовій цінності в міжнародних відносинах. Натомість французький кінорежисер українського походження, колишній аташе Надзвичайної дипломатичної місії УНР у США, колекціонер українських архівних зібрань Євген Слабченко  (Eugène Deslaw, 1899 – 1966) пропонував ширше розуміння: до  змісту поняття він відносив особисті документи дипломатів, їхні документальні колекції, мапи та фотодокументи різних часів, друковані матеріали, публікації, фотодобірки на теми міжнародних відносин і дипломатії тощо.

Структура Дипломатичного еАрхіву

1. Універсали Центральної Ради, Гетьманські грамоти, Постанови Директорії, документи державного значення щодо зовнішньої політики
2. Міжнародні багатосторонні і двосторонні переговори, договори і угоди:
   1. Переговори в Бересті-Литовську і Берестейський мирний договір;
   2. Переговори в Києві з РСФРР і документи, підписані під час переговорів.
3. Діяльність зовнішньополітичного відомства, структура, накази
4. Наради послів і голів дипломатичний місій
5. Дипломатичні місії
6. Консульські установи
7. Почесні консули
8. Публічна дипломатія. Культурна дипломатія. Місія Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця і Кирила Стеценка
9. Двосторонні відносини:
   • Австрія
   • Азербайджан
   • Аргентина
   • Бельгія
   • БНР
   • Болгарія
   • Ватикан
   • Велика Британія
   • Вірменія
   • Греція
   • Грузія
   • Данія
   • Дон
   • Естонія
   • Іспанія
   • Італія 
   • Китай
   • Крим
   • Латвія
   • Литва
   • Нідерланди
   • Німеччина
   • Польща
   • Росія
   • Туреччина
   • Чехословаччина
   • Фінляндія
   • Франція
   • Швейцарія
   • Швеція
   • Японія
10. Дипломатична освіта. Консульські курси
11. Дипломатичні паспорти
12. Місця пам’яті

Тематичні інформаційні блоки включають електронні копії документів про діяльність дипломатичних представництва УНР/Української Держави в країнах призначення; проведення важливих міжнародних переговорів. Упродовж 1917 – 1919 рр. було створено  посольства в Німеччині, Австрії, Болгарії, Туреччині, Фінляндії;  надзвичайні дипломатичні місії у Великій Британії, США, Бельгії, Італії, Ватикані, Греції, Данії, Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Румунії, Угорщині, Франції, Чехословаччині, Швеції, Швейцарії та на Кавказі (Грузії, Вірменії, Азербайджані) з розташуванням у Грузії; скеровано дипломатичні делегації в ФСФРР та на Кубань. Українські консульства працювали в Мюнхені, Гданську, Батумі, Тбілісі, Загребі, Стамбулі, Цюріху, Женеві, почесні консульства було засновано в Стокгольмі, Копенгагені, Дамаску – Бейруті. В 45 містах 10 країн Західної Європи (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія) відбулися концерти відрядженої за кордон мистецької місії УНР – Української Республіканської Капели під орудою Олександра Кошиця. У Відні (18 – 22 червня 1919 р.; 18 – 20 серпня 1920 р.) та Карлсбаді (6-14 серпня 1919 р.) відбулися перші наради послів та голів дипломатичних місій УНР. Перший міжнародний договір УНР представники Центральної Ради підписали в Бресті.

Переважна більшість представників української дипломатичної служби залишилася в еміграції й завершила свій земний шлях закордоном. До цього блоку включено відомості про українських дипломатів та місця їх поховання; про найбільші архівні та бібліотечні зібрання, створені українськими дипломатами в еміграції; про перший український дипломатичний архів, заснований Еженом Деславом у Ніцці. Ті дипломати, хто вирішив повернутися додому, переважно були репресовані. 

Окремий інформаційний блок охоплює інформацію про пам’ятні місця в Україні, пов’язані з діяльністю зовнішньополітичного відомства; народженням, навчанням, професійною діяльністю представників української дипломатичної служби; меморіальні дошки та пам’ятники українським дипломатам;  місця поховання видатних українських дипломатів. 

Спеціальний інформаційний блок складають документи про діяльність  іноземних дипломатичних представництв у Києві, Харкові та Одесі.   Впродовж 1917 – 1919 рр. в українських містах працювали іноземні представництва з різними функціями і різним спектром повноважень: посольства, консульства, місії, делегації, посольські комісії, комісії з репатріації країн Європи (Австро-Угорщини, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Греції, Данії, Італії, Іспанії, Персії, Польщі, Німеччини, Норвегії, Туреччини, Фінляндії, Королівства Сербів, Хорватів, Франції, Чехословаччини, Швейцарії, Швеції); США; країн, що виникли після розпаду Російської імперії (Азербайджану, БНР, Вірменії, Грузії, Дону, Естонії, Криму, Кубані, Латвії, Литви, Сибіру); країн Сходу (Китай). 

Місця зберігання документів  «Дипломатичного еАрхіву»

Україна

В Україні перші згадки про дипломатичні архіви пов’язані з періодом Київської Русі. Вважають, що у великокнязівському архіві та бібліотеці, заснованому Ярославом Мудрим, у Софійському соборі поспіль із важливими державними документами зберігалися дипломатичні акти. Реконструкції складу великокнязівського архіву присвячено чимало праць в українській та зарубіжній історіографії. В умовах еміграції було створено й перший Дипломатичний архів України. Він розпочав роботу в французькій Ніцці, на Avenue Mont-Rabeau, 20 bis. Там Євген Слабченко створив приватну установу, розшукував і включав до складу своєї колекції як оригінали та копії міжнародних угод, офіційних документів, утворених у діяльності дипломатичних представництв, так і особисті документи дипломатичних працівників, мапи та фотодокументи різних часів, друковані матеріали та газетні витинки на теми міжнародних відносин і дипломатії. Своє розуміння складу дипломатичного архіву він реалізовував на практиці, щоб у документальних зібраннях зберегти персональний внесок кожної постаті, яка долучилася до формування української дипломатії. На противагу світовому досвіду та зусиллям української еміграції за радянської доби в республіках СРСР дипломатичні архіви мали обмежений доступ і спершу не отримали інституційного оформлення. Специфічну рису таких архівів склало зберігання історичних дипломатичних архівів, які не складають цілісного комплексу з «сучасним», у «неспеціалізованому» державному архіві. 

Дипломатичні архіви УНР (обох періодів), Української Держави, Української СРР від 1917 по 1943 рр. зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (надалі – ЦДАВО України)  у фондах органів управління у сфері зовнішніх зносин: «Народне міністерство закордонних справ Української Народної Республіки, 1917-1918 рр.» ( ф. 2592),  Міністерство закордонних справ Української Держави, 1918 р.» (ф. 3766),  «Міністерство закордонних справ Української Народної Республіки, 1918-1924 рр.» (ф. 3696), «Управління уповноваженого Народного Комісаріату Закордонних справ СРСР на Україні, м. Харків» (ф. 4), «Уповноважене представництво УСРР при всіх закордонних установах допомоги голодуючим при Всеукраїнській центральній комісії з боротьби із наслідками голоду, м. Харків» (ф. 261). Тут відклалися проекти нормативно-правових актів у сфері формування дипломатичної служби, накази щодо призначення дипломатичних та консульських працівників, штатні розписи і кошториси, циркулярно розіслані закордонним установам акти («обіжники») з питань організації діяльності, протоколи засідань комісії з обговорення кандидатур на дипломатичні посади, дипломатичні паспорти, листування з українськими та іноземними дипломатичними та консульськими установами, окупаційною владою, звіти закордонних представництв, звернення українських громад за кордоном з приводу призначення консулів, бланки національних паспортів; списки осіб, які хотіли отримати національний паспорт або дозвіл на виїзд тощо. Господарські питання, пов’язані зі створенням у системі установ зовнішньополітичного відомства спеціального підрозділу з обслуговування іноземних представництв, задокументовані у фонді «Українське бюро з обслуговування іноземців при НКЗС УРСР (Укрбюробін), 1922-1927» (ф. 60).

Інформація про діяльність посольств і дипломатичних місій відклалася в фондах закордонних дипломатичних установ: «Посольство Української Держави в Німеччині, м. Берлін» (ф. 3077), «Посольство УНР в Німеччині» (ф. 3619), «Надзвичайна дипломатична місія УНР у Румунії, м. Бухарест» (ф. 2471), «Надзвичайна дипломатична місія УНР в Угорщині, м. Будапешт» (ф. 3518), «Надзвичайна дипломатична місія УНР у Голландії та Бельгії» «Надзвичайна дипломатична місія УНР у Скандинавії » (ф. 3513), «Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки в Італії, м. Рим» (ф. 4472), «Українська надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки у Швейцарії, м. Берн« (ф. 4211),  «Дипломатична місія Української Народної Республіки в Голландії та Бельгії, м. Брюссель» (ф. 4442), «Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки в Англії, м. Лондон» (ф. 4443), «Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки в РСФРР, м. Харків» (ф. 4523), «Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки в Греції» (ф. 4441), «Українське радянське посольство у Польщі, м. Варшава» (ф. 67), «Делегація Української Держави в справі мирних переговорів з Росією, м. Київ» (ф. 2607) та ін. 

Документи, утворені в діяльності консульських установ, зберігаються у фондах: «Консульське агентство Української Держави при Всевеликому Війську Донському, м. Новочеркаськ» (ф. 1004),  «Генеральний консул Української Держави в Москві, м. Москва» (ф.1236) «Генеральне консульство Української Держави в Петрограді» ( ф. 2187), «Вiце-консул Української Держави в Саратовi, м. Саратов Саратовської губернії» (ф. 2221), «Віце-консульство Української Держави в м. Пензі, м. Пенза Пензенської губернії» (ф. 2223), «Уповноважений представник Генерального консульства Української Держави в Москві по Тамбовській губернії, м. Тамбов» (ф. 1235), «Українське генеральне консульство в Цюріху (Швейцарія)» (ф. 4455); «Генеральний комісар Української народної Республіки в Румунії, м. Ясси» (ф. 3539); «Консульство Української Народної Республіки в Гданську (Польща)» (ф. 2480). У цих фондах поспіль із розпорядчою документацією (наказами з основної діяльності та з особового складу, розпорядженнями), інструкціями і положеннями про консульства та їх окремі відділи, листуванням і списками співробітників; звітами консулів про стан справ та ситуацію в країні призначення, збереглися персональні дані консулів, їх дипломатичні паспорти, посвідчення дипломатичних кур’єрів, особові справи службовців консульств і дають уявлення про особовий склад консульств та уможливлюють уточнення відомої з інших джерел інформації. Додаткову інформацію містять журнали реєстрації та списки українських підданих, заарештованих Надзвичайною комісією для боротьби з контрреволюцією та спекуляцією за контрреволюційну діяльність, ухиляння від військової повинності та спекуляцію; документи, подані для отримання віз, заяви, скарги, посвідчення, паспорти; документи про звільнення підданих Української Держави від військової служби в РСФРР та захист їхніх особистих та майнових прав. 

Розвиток міжнародних відносин цього періоду засвідчують фонди іноземних консульств та організацій, що виконували консульські функції: «Генеральне консульство РРФСР в Києві, м. Київ» (ф. 2482), «Естонський національний комітет в Києві, м. Київ» (ф. 2224), «Французьке  консульство в Києві, м. Київ» (ф. 4466),  «Англійське консульство в Києві, м. Київ» (ф. 4467) та ін. Тут відклалося переважно листування з державними органами (передусім – зовнішньополітичним відомством)УНР та Української Держави в оригіналах, копіях і чернетках та інші документи персонального характеру. Документи містять цінну фактографічну інформацію про персональний склад консульств, їх адреси, рівень та інтенсивність контактів тощо.

Інформація про створення консульських курсів та заснування Близькосхідного інституту відклалася у фонді Міністерства освіти (ф. 166),  перебіг мирних переговорів делегацій Української Держави і РСФРР у Києві в травні-жовтні 1918 р. відображають документи ф. 2607 «Делегація Української Держави в справі мирних переговорів з Росією, м. Київ». Документи, пов’язані з персональним аспектом історії української дипломатії,  зберігаються у фондах особового походження: О. О. Ейхельмана (ф. 3882), В. А. Сапіцького (ф. 3987), С. В. Петлюри (ф. 3809), В. Трембіцького (ф. 5227) та ін.

Частина документів, які можна кваліфікувати як такі, до належать до Дипломатичного архіву України, відклалися в державних архівах областей України (зокрема, Київської, Одеської, Харківської) у результаті перерозподілу фондів і вилучення їх із фондів ЦДАВО України. Зокрема колишній фонд 97 «Агентство уповноваженого НКЗС УРСР на Україні, м. Київ»  зберігається в Державному архіві Київської області як «Управління Уповноваженого НКЗС в Київському районі» (ф.4205). В ньому відклалися накази, листування, списки та документи іноземних громадян, які подавали заяви для отримання дозволу на виїзд з України, матеріали про створення іноземних представництв, про роботу Інституту зовнішніх зносин у Києві. Фонд  «Управління уповноваженого НКЗС УРСР в Одесі» передано із ЦДАВО України в Державний архів Одеської області (ф. 65), де  відклалися листування з іноземними консульствами, звіти, заяви громадян, запити щодо використання суден для перевезення біженців тощо.

У фондах Державного архіву м. Києва зосереджено інформацію про перший навчальний заклад дипломатичної освіти. Фонд 744 «Київський торговельно-промисловий технікум» включає архіви Близькосхідного інституту та Київського інституту зовнішніх зносин, реорганізованого в Технікум зовнішніх зносин. Тут відклалися положення і статути інституту, протоколи засідань вченої ради, програми і навчальні плани, списки студентів і залікові відомості, документи студентів із біографічними відомостями, листування, особові справи викладачів, розклади занять тощо.  

Документи, що належать до Дипломатичного архіву України  зберігаються також у фондах ЦДАГО України, ЦДІАЛ України, ЦДАЗУ, Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, Бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» та інших українських установ пам’яті, ГДА СБУ, ГДА МВС. 

Профільні документи, створені після 1944 р., зосереджено в Галузевому державному архіві дипломатичної служби МЗС України, який є структурним підрозділом (відділом) МЗС і функціонує в такому статусі від квітня 2004 р., успадкувавши свої функції і завдання від Архіву МЗС УРСР (1951 – 1993) та Історико-архівного управління МЗС України (1993 – 2004).  Основну функцію ГДА «зберігання документів, що утворюються в процесі діяльності органів дипломатичної служби, зберігання оригіналів міжнародних договорів України, їх завірених копій» закріплено в Законі України «Про дипломатичну службу» від 7 червня 2018 р. В складі документів виокремлено Основний фонд, Особовий фонд працівників Міністерства, договори та угоди України з іноземними державами, міжнародні договори, зареєстровані в ООН, Фонд фотодокументів, міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, що стосуються України, документи Генеральної Асамблеї ООН, її органів та спеціалізованих установ, документи та матеріали ліквідованих міжнародних організацій. Документи з основної діяльності зосереджено в ф. № 1, перші чотири описи якого містять інформацію про радянський період.  Важливе значення має фонд договорів та угод з іноземними державами, на який сформовано електронну базу даних. Великий обсяг інформації щодо співпраці України в різні періоди з міжнародними організаціями зберігають «Досьє Генеральної асамблеї ООН (від 1945 р.), до якого входять документи, що їх Україна в особі Міністерства закордонних справ одержує як обов’язків комплект документів цієї організації; «Досьє Ради Безпеки ООН», «Досьє ЮНЕСКО», «Фонд Всесвітнього поштового союзу» та ін. Цінну інформацію про персональний склад зовнішньополітичного відомства та дипломатичних і консульських представників України в зарубіжних країнах містить «Особовий фонд працівників МЗС». Додаткову інформацію можна почерпнути з видань «Україна на міжнародній арені», «Делегації України на сесіях і конференціях міжнародних організацій».