Документи відображають ситуацію, що виникла після закінчення Першої світової війни. Загалом, данська сторона намагалася підтримати нові (молоді) держави, що виникали. Так, було серед іншого, з визнанням Данією «відродженої» Польщі вже в січні 1919 року. Формально, данська сторона чекала закінчення Версальської конференції, її результатів і можливого офіційного визнання інших нових держав - Естонії, Латвії, Литви, Угорщини та України.

Офіційно Данія дозволила новій Українській державі створити дипломатичне представництво (легацію) в Копенгагені. Її де-факто визнали «Місією українського уряду в Копенгагені». Це означало, що Україна може створити дипломатичну делегацію під керівництвом Дмитра Левицького. Оскільки в Дипломатичній місії УНР в Копенгагені було також призначено аташе з торгових питань, українське диппредставництво, на той час, досягло рівня повноцінної дипломатичної місії.

Громадянська війна і внутрішні заворушення залишили свій слід у внутрішньому та зовнішньополітичному житті України в період 1919-1921 років. Внаслідок цього, на утримання Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Копенгагені не вистачало коштів, тому вона офіційно припинила свою діяльність у червні 1921 року після включення УНР до складу Радянського Союзу.

Вже в червні 1920 року, Дмитро Левицький покинув Данію і передав повноваження керівника, секретарю місії УНР у Данії Олександру Гладишовському.