Projet pour une levée de troupes cosaques. 1735

Mémoires et documents Russie, vol. 30, fol. 4-9.

«le Sieur Orlyk est fils du général actuel des cosaques (…) Ils vont à la guerre comme les Tartares et campant et baraquant toute l’année comme eux, n’aiant point de domicile fixe».

Intérêt

Extrait du Journal de Grégoire Orlyk

350^e anniversaire de la naissance de l’hetman.

La biographie de Pylyp Orlyk (1672-1742) a été retracée dès la fin du XIX^e siècle (ouvrage de A. Petrouchevytch parue à Lviv en 1872) mais c’est à Elie Borschak, réfugié ukrainien en France dans les années 1920-1930 devenu professeur à l’Ecole des langues orientales que l’on doit une connaissance approfondie du personnage à travers nombre d’articles, et la découverte du «Diariuche» aux Archives du Département. Le document, qui couvre cinq volumes de la série Mémoires et Documents (38MD/7 à 11) est en fait une collection de  correspondances diverses rédigées, notamment, en latin et polonais, mais aussi en français entre 1720 et 1733. Proche de l’hetman Yvan Mazepa aux côtés duquel il rallia les troupes de Charles XII de Suède, Orlyk s’enfuit à l'étranger après la défaite de Poltava contre les Russes (1709) puis fut élu hetman à Bender après la mort de Mazepa, dont il poursuivit la politique visant à libérer l'Ukraine de l’emprise russe.

Depuis  l’indépendance en 1991, de très nombreuses études ont été publiées exaltant Orlyk en tant que héraut de la première émigration politique ukrainienne puis comme ardent défenseur de la «démocratie guerrière» cosaque et fondateur de la première Constitution. Un intérêt très vif a également été porté par les historiens à la personnalité du fils de Philippe, Grégoire Orlyk, entré au service de Louis XV, qui joua un rôle officieux dans le cadre du Secret du Roi et des relations avec la Pologne dans les années 1730 à 1750. C’est sans doute par son intermédiaire que le  Journal de son père est parvenu aux dépôts des archives. Il a donné lieu, en 2013, à une publication en fac-similé par les éditions ukrainiennes Tempora.

Переклад:

«Пан Орлик є сином чинного генерала козаків (…) Вони йдуть на війну, як татари, таборуючи й живучи в куренях увесь рік, не маючи постійного місця проживання».

Значення

Уривок із журналу Григорія Орлика

До 350-річчя з дня народження гетьмана.

Біографію Пилипа Орлика (1672-1742) було описано ще наприкінці ХІХ століття (праця Антонія Петрушевича, опублікована у Львові 1872 р.), однак саме Ілько Борщак – український емігрант, який оселився у Франції у 1920–1930-х роках і став професором Школи східних мов – значно поглибив наше знання про цю постать. Він написав численні статті та відкрив «Діаріуш» (щоденник) в архівах Міністерства закордонних справ Франції. Цей документ, що охоплює 5 томів серії Mémoires et Documents (38MD/7 à 11), насправді є збіркою різноманітного листування, написаного, зокрема, латиною, польською, але також і французькою мовами у 1720–1733 рр. Близький до гетьмана Івана Мазепи, на боці якого він приєднався до військ шведського короля Карла ХІІ, Орлик емігрував за кордон після поразки під Полтавою у 1709 р. Після смерті Мазепи був обраний гетьманом у Бендерах і продовжив його політику, спрямовану на звільнення України з-під російської влади.

Після здобуття незалежності України в 1991 р. було опубліковано велику кількість досліджень, що звеличують Орлика як речника першої української політичної еміграції, палкого захисника козацької «військової демократії» та засновника першої Конституції. Історики також проявили живий інтерес до постаті сина Пилипа – Григорія Орлика, який вступив на службу до Людовика XV і неофіційно відігравав роль у рамках Таємної дипломатичної служби короля та у відносинах із Польщею у 1730–1750-х рр. Саме, ймовірно, завдяки йому щоденник його батька потрапив до архівів. У 2013 р. українське видавництво «Темпора» опублікувало факсимільне видання «Діаріуш подорожній».