Plans de villes fortifiées d’Ukraine (Medziboz, Bar, Chyhyryn). Annexe à la dépêche du Marquis de Nointel, ambassadeur de France à Constantinople, 27 janvier 1678.

©Archives du ministère des Affaires étrangères, Correspondance politique Turquie, 133CP14, fol. 74-75.

Ambassadeur à Constantinople de 1670 à 1679, Charles Olier de Nointel (1635-1685) est particulièrement connu pour les précieuses collections d’antiques, médailles, objets d’art acquises lors de ses voyages au Levant. De par sa position, il doit se montrer attentif aux événements qui affectent la zone frontière avec la Pologne sur laquelle la Porte tente de renforcer son emprise au prix d’expéditions militaires annuelles. Dans plusieurs dépêches, il évoque le sort de Iouri, fils de l’hetman Khmelnytsky, avec lequel il aurait noué des relations personnelles.

En 1677, la Turquie a lancé en vain une campagne pour s’emparer de la ville de Chyhyryn et des  places-fortes de Bar et Medziboz. Vaincu, Ibrahim Pacha est emprisonné aux Sept-Tours mais les Turcs refusent encore d’évacuer Bar, située à l’entrée de bois qui servent de retraite à quantité de voleurs. Ancienne résidence et capitale de l’Hetman (1648 - 1669), Chyhyryn est désignée sur le plan comme la «demeure ordinaire du général des Cosaques, nouvellement fortifiée par les Polonais, aujourd’hui occupée par les Moscovites». L’emplacement de la maison de Khmelnytsky y figure (n°5). La ville sera détruite au moment du retrait des troupes russes et mise à sac par les Ottomans l’année suivante. La Porte ne renoncera à ses prétentions sur l’Ukraine qu’en 1699 (traité de Karlowitz).

Les plans ont été dessinés par un officier, ingénieur cartographe français engagé au service de la Pologne. En garnison à Chyhyryn, il a contribué aux travaux de fortification et assisté aux assauts des rebelles cosaques, qui, ralliés à la Russie, ont assiégé la ville. Lors d’une récente incursion, l’armée turque l’a fait prisonnier, au mépris de la protection dont la France se prévaut à l’égard de ses ressortissants, en vertu des Capitulations, ensemble de droits et privilèges consentis par la Porte depuis le XVI^e siècle et dont Nointel a obtenu le renouvellement en 1673. L’ambassadeur ne donne pas le nom de l’infortuné mais attire l’attention sur son sort et celui de sa femme, tombée en d’autres mains alors qu’elle se trouvait à Scutari. 

Переклад:

Шарль Ольє де Нуантель (1635-1685), Посол Франції у Константинополі в 1670-1979 рр., відомий своєю колекцією антикваріату, медалей і предметів мистецтва, зібраною під час подорожей на Схід. Завдяки своїй посаді він пильно стежив за подіями на польсько-османському прикордонні, де Порта намагалася зміцнити свій вплив через щорічні військові кампанії. У кількох своїх депешах він згадує про Юрія, сина гетьмана Богдана Хмельницького, з яким мав, за його словами, особисті контакти.

У 1677 р. Туреччина здійснила, безуспішно, військову кампанію з метою захоплення Чигирина, а також фортець у Барі і Меджибожі. Ібрагім-паша, зазнавши поразки, був ув’язнений у фортеці Сім Веж, однак турки й далі відмовлялися залишити Бар, розташований при вході в ліси, що слугували прихистком для численних розбійників. Чигирин, колишня резиденція і столиця гетьмана (1648-1669), позначений на плані як «постійне (звичайне) помешкання генерала козаків, нещодавно укріплене поляками, нині зайняте московитами». На плані вказано і місце розташування будинку Хмельницького (№ 5). Місто було зруйноване під час відступу російських військ і наступного року пограбоване османами. Порта відмовилася від претензій на Україну лише в 1699 р. (Карловицький мир).

Плани були виконані французьким інженером-картографом, який служив у польській армії. Перебуваючи в гарнізоні Чигирина, він брав участь у зміцненні фортеці та став свідком штурмів повсталих козаків, які перейшли на бік Росії. Під час останнього турецького рейду він потрапив у полон, попри захист, яким користувалися французькі піддані згідно з капітуляціями – угодами, що надавали Франції особливі привілеї в Османській імперії з ХVІ ст. Посол Нуантель домігся поновлення цих прав у 1673 р. У депеші Посол не називає імені нещасного інженера, однак звертає увагу на його долю і долю його дружини, яка потрапила до інших рук під час перебування у Скютарі.